купити дешеві авіаквитки

Переліт вартістю 18 000$ від Сингапурських авіаліній – який він?

suites class 18000

Як виглядає політ класу люкс з Сингапурськими авіалініями ціною в 23 000 сингапурських доларів.

Думаю, багато читачів сайту Lowcostavia.com.ua користуються послугами лоукост авіакомпаній і вважають, що платити за переліт в межах Європи більше 100$ – це зайва трата коштів. Багато хто також користується послугами регулярних авіакомпаній і літає з континенту на континент за ціною в рамках 1000$. Впевнений, є і такі, що купують квитки бізнес чи першого класу від 1000$ до 8000$. Але і це не межа :)

До вашої уваги переклад статті Дерека Лоу, де у пізнавальній і дещо сатиричній манері описано враження від перельоту класу люкс (Suites Class) Сингапурськими авіалініями вартістю 18400$.

Далі пряма мова від Дерека:

Подорож з найкращою авіакомпанією світу, з Сингапуру до Нью-Йорка

У 2008 році Сингапурські авіалінії представили свій “Клас Люкс” (Suites Class), найбільш розкішний клас польоту з усіх представлених на ринку.

Такий люкс доступний ексклюзивно на їхніх Airbus A380, а клієнтам пропонують дещо більше, ніж звичайне ліжко: окремі кімнати з розсувними дверима, що огортають маленьким клаптиком персональної розкоші. Інтер’єр проектував французький дизайнер яхт Жан-Жак Кост (Jean-Jacques Caste), обробку крісел шкірою ручної роботи виконала італійська компанія Poltrona Frau. Сингапурські авіалінії стали першою комерційною авіакомпанією у світі, що може запропонувати повноцінне двоспальне ліжко понад хмарами.

 

Проте, ціна такого задоволення величезна. Вартуючи до 23000 сингапурських доларів (US $18400), квиток в обидві сторони недосяжний для більшості людей.

Для пересічної людини єдиним способом полетіти люкс-класом було взяти позику в банку. Коли ж раптом я згадав про свої заощадження, більшу частину яких складають накопичені милі за перельоти, а не готівка.

І от у вересні 2014, спаливши величезну кількість бонусних миль, …

… я забронював квиток до Нью-Йорка люкс-класу!

Нижче – моя мандрівка у фото


Я приїхав до Сингапурського аеропорту Чангі й пішов до стійки Сингапурських авіаліній для реєстрації.

Коли я став у чергу, мене одразу привітала працівниця аеропорту:
«Добрий вечір, сер, чим можу вам допомогти?»
Раптове усвідомлення змусило мене вибачитись і жваво попрямувати геть від здивованої дами.
Я майже забув, що в Чангі є розкішний чек-ін лаундж для пасажирів першого та люкс класів.

Більше схоже на хол готелю, і там є навіть коридорний, що нестиме ваш багаж.

Невдовзі я став володарем Золотого Квитка.
Політ люкс-класом також передбачає запрошення на відпочинок до VIP-кімнати, про яку персонал гордо сказав, що вона «краща за перший клас».
Я прийшов у чек-ін лаундж. До мене підійшла працівниця і спитала, чи може провети мене у VIP-кімнату.
Я пішов за нею, минаючи приблизно 50-60 людей у залі очікування для бізнес-класу. Вона йшла помітно швидко, ніби боячись, що мені буде неприємна присутність робочого класу. Тут мене передали іншому працівнику, який провів мене через зал для першого класу, а потім через декілька автоматичних розсувних подвійних дверей, перед тим як передати мене ще іншому працівникові.
Нарешті, після пройдених десяти миль таємними коридорами і супроводжуваний трьома тисячами людей, я прибув до VIP-кімнати.
При вході в кімнату персонал вітав мене, звертаючись на ім’я, наче б всі вони знали мене ще до нашої зустрічі.
Я не був голодний, але чув захоплені відгуки про ресторан. Тому я сів і замовив бокал шампанського та курятину і баранину, засмажені по-азійськи.
… і запеченого бостонського омара з сирами грюєр, емменталь і чеддер.
… а також американський бургер з яловичиною та фуа-гра з руколою і смаженим перепелиним яйцем. Так, ще манговий смузі.

Досхочу наївшись, я зрозумів, що час сідати в літак.
Для пасажирів, що подорожують люкс-класом, передбачено окремий трап. В іншому його кінці стояла стюардеса, готова зустріти мене.
«Добрий вечір, містере Лоу!»
Я зрозумів, що вони всі називатимуть мене з титулом, який я обрав у налаштуваннях свого акаунту KrisFlyer на сайті авіакомпанії. Я одразу ж пошкодував, що не вибрав Президент Лоу або Принцеса Дерек.

Мене провели у мій люкс.
Я обрав номер посередині, який можна об’єднати з сусіднім і отримати двоспальне ліжко.

«Бажаєте бокал Dom Pérignon, сер?» Я дав єдину можливу відповідь на таке запитання: «Так».
«Сер, бажаєте по примірнику всіх газет, які є на борту?»
Потім члени екіпажу прийшли особисто представитися. Серед них був Заф, старший бортпровідник.

Як виявилося, він також є обличчям відео з техніки безпеки.
Заф повідомив мене, що у дванадцяти люксах є лише три пасажири, і пожартував, що в мене може бути спальня, їдальня та вітальня, варто мені захотіти.
Отож, я обрав собі їдальню.
Dom Pérignon і напій Milo з льодом є – саме час злітати.

Я вирішив роздивитися, що надають пасажирам на борту. Навушкики Bose, наприклад.

Набір від Salvatore Ferragamo з одеколоном звичайного розміру.

Все решта було від Givenchy: покривала, подушки, тапочки та піжама.

Після зльоту мені запропонували ще один напій.

Оскільки на годиннику була вже 1:00 ночі, а я щойно почав вивчати все довкола, я вирішив замовити кави, щоб збадьоритися.

Я не дуже обізнаний у каві, але знаю, що Jamaica Blue Mountain шалено дорога. За 450 г такої кави потрібно заплатити $120 у магазинах Philz Coffee.

Тому я замовив саме її, а Заф похвалив мій хороший смак у виборі кави.
За мить він повернувся з чашкою і почав розповідати про їхні види кави для гурманів, і що Blue Mountain серед них найкраща.

Я невитончено проковтнув всю каву за одним махом, щоправда роблячи вигляд, що оцінюю збалансовані нотки смаку Blue Mountain.

Я попросив Зафа порадити чай, і він миттю приніс чашку чаю Paris-Singapore знаної сингапурської марки TWG.

Він присів біля мене, поки я пробував чай. Він розповідав мені про високоякісні листки чайного дерева. Розповідав про бавовняні мішечки, виготовлені вручну. Він також розповідав про запашний вишневий цвіт і червоні фрукти, які є в чаї. Поміж іншим, він, здається, згадував про історію торгівлі кавою та Ост-Індської компанії, хоча я не певен.
За його словами, Заф працює в компанії з 19-ти років. За останні два чи три роки його гостями у люкс-класі були Леонардо ДіКапріо та Морган Фрімен.
«Заф допомагав мені у виборі кави та чаю, то чому б не спитати у нього поради у виборі фільму?» – подумав я.
Він обрав «Готель «Гранд Будапешт» – фантастичний фільм, який мені дуже подобався. Він напам’ять знав всіх акторів і висловлював захоплення їхньою грою у стрічці.
«Це неймовірно! – вигукнув я. – Ви, мабуть, науковець з питань кіно?»
«Я просто люблю фільми» – скромно відповів він.
«Я звертатимуся до Вас щоразу, коли потребуватиму поради у виборі фільму!»
«Ем.. Добре!» – відповів він весело.

Я вмостився зручніше і взявся за вечерю.
Я добре поїв ще у кімнаті очікування, тому вирішив обмежитися п’ятьма стравами на вечерю.
Для початку я замовив малосольну ікру та салат з омаром і фенхелем. Миттєво спустошивши тарілку, замовив ще одну порцію.
Третьою стравою була фуа гра і салат з фенхелем та апельсинами, бурячком та мізуною.
Як основну страву я обрав рибний суп з макаронами.
На десерт – ванільний баварський крем з малиною.
Повечерявши, я вирішив трохи спалити калорії і прогулятися літаком. Я запитав екіпаж, чи можуть вони провести мені екскурсію по A380 і вони радо погодилися.

Ми пішли вверх по сходах до бізнес-класу, вздовж верхньої палуби і знову вниз спіральними сходами до економ-класу. Заф сказав, що відвів би мене до кабіни пілота, але компанія заборонила це кілька років тому з міркувань безпеки.
Коли я повернувся назад в люкс, світло вже було вимкнене. Прийшла пора спати.

В люксі ви не спатимете на сидінні з відкинутою спинкою. Натомість, стюардеси перетворять ваш люкс у спальню, з бархатним матрацом на повноцінному ліжку. Коли сусідній люкс вільний, можна забрати перегородку і скласти двоспальне ліжко.
Заф і стюардеса взялися стелити.

Мені бракує слів, щоб це висловити.

Потрібен поет, щоб описати, наскільки це було вражаюче.

Я застрибнув на ліжко пищачи, як мале дівчисько.

Наступну годину я провів лежачи у всіх можливих положеннях.

Хтось може назвати це “найсамотнішим польотом”.
А я додам, що роблячи в люксі подібні безглузді речі, можна скористатись кнопкою “Не турбувати”.

Протягом всього польоту бортпровідники підходять майже кожні три хвилини. Разом з тим, вони роблять це ненадокучливо: швидко проходять повз, кинувши на вас короткий погляд.
Я відвідав туалет, щоб переодягнутися в піжаму.
Так, це туалет. А чого ви очікували?
Сидіння складається і є комфортнішим за більшість крісел в економ-класі.

Потім я спав. Звичайно ж, не в туалеті.
Коли я прокинувся, глянув на годинник і серце завмерло. Трохи більше трьох годин до Франкфурта. Я проспав шість годин, тобто $6000 від вартості польоту.
Щоб підбадьорити себе, я попросив шоколадку, і мені ввічливо принесли дві.
Ми приземлилися у Франкфурті на двогодинну зупинку, і нас трьох з люкс-класу провели до розкішного залу очікування Lufthansa Senator Lounge зі спа та гарячим душем.
Для польоту в Нью-Йорк на борту була нова команда.
Була 8 ранку і я вирішив розпочати ранок з сингапурського слінгу.
Для замовлення сніданку я скористався сервісом Book the Cook на сайті авіакомпанії.
Сервіс дозволяє замовити наперед конкретну страву, яку потім спеціально для вас візьмуть на борт.
Я замовив омара Термідор зі спаржею в маслі, злегка обсмажений вимочений у вині помідор та рис з шафраном.

І десерт, назви якого не пригадую.

Коли прийшов час сну, я не хотів створювати додаткових труднощів для персоналу і обрав односпальне ліжко.
Перегородка між двома люксами посередині піднімається і утворює стіну.
Односпальне ліжко також доволі просторе.

Прокинувшись, я одразу отримав ще одну страву, яку замовив через сервіс Book the Cook.
Запечене на грилі філе яловичини, за рецптом зіркового шеф-кухаря Альфреда Портале.

Коли ми сіли у Нью-Йорку, постала величезна проблема – я не хотів йти з літака.
Мушу визнати, що посмакувавши Dom Pérignon у люксі з двоспальним ліжком на висоті 11000 метрів, я вже навряд чи колись побачу кращий переліт.
Все ж я зійшов з літака, оскільки в Нью-Йорку також непогано.

Дерек Лоу – підприємець та інженер. Він створив Berkeley Ridiculously Automated Dorm (BRAD), хітовий відеоролик на YouTube, який насправді має менше переглядів, ніж ролик про милих кошенят (10 Cutest Cat Moments). Про нього розповідали у TIME, Forbes, CNN, The Guardian та TechCrunch. Він знає, яка це дурня – писати свою біографію від третьої особи.

Переклад Христини Созанської.

Поділитися у соціальних мережах
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Email this to someone
email